В житті людини є такий час, коли вона лишається наодинці із самою собою… це час переходу, переміни, важливого рішення, зустрічі віч-на-віч: зі своєю суттю, з долею, з викликами життя, з глибинними внутрішніми питаннями, на які немає простої, однозначної відповіді, а, може, і взагалі, немає відповіді, і треба навчитися жити з питаннями, які ніколи не вичерпуються.
Є такий час, коли вже не потрібні історії, сюжети і пояснення, бо логіка безсила, бо ти потрапляєш на невідому територію без карти, бо старий досвід радше стає перешкодою, ніж дороговказом, і варто дочекатися спалаху інтуїції, інстинкту, інсайту, довіритися темряві передчуттів і натяків, як уві сні, який поєднує далекі і близькі береги пам'яті - твоєї, роду, країни, землі. І збагнути - по оба боки вічного Дунаю твій дім…